Sancti-Nicolai

ПРО ТЕ, ПРО ЩО МОВЧАТЬ МУРИ

AtOpayLGg-YШлях розвитку групи митців завжди не передбачений. Сама ідея поступово набирає ту силу, котра потім створює необхідні умови для виявлення дійсної якості думки і її життєдіяльності. Неможливість існування авторитарних критеріїв зумовлює появу підпорядкованого нахилу в бік індивідуальної сакралізації. Опираючись на інтуїтивний поштовх, який часто є під
впливом сумлінних вражень, втрачає внутрішній зміст задач мистецтва, поставлених самим існуванням. Пошук способу самореалізації проводиться під пильним поглядом мистецтвознавця, яким керують не якість «сили», а наукові дослідження. З цим протиборством зіткнулася Ліана Бокотей – молодий мистецтвознавець на виставці свого батька, художника Лавранта Бокотея під назвою «Голограми», яка проводилася у середньовічному замку «Сент – Міклош» в смт. Чинадієво, Закарпатської області, і була організована картинною галереєю громадського об’єднання «Калган». Митець запропонував глядачеві незвичне буйство паралельних просторів, обкурюючи його димом ханти – мантійського багаття. Насправді, це меню складене із сакральних образів мистецтва, приправлене виступом Академічного хору «Гармонія» з м. Граніце (Чехія) разом з хором «Стара співанка» ім. Духновича з Мукачева та вокально-фольклорним ансамблем «Забавка» ВАТ «ФАКТОРІМПЕКС» — Чинадієво, завело глядача в екзальтовий стан містичного споглядання з подальшим переживанням цих невиліковних ран прагматизму та цинізму – вірними супутниками нашого світосприйняття.

Зовсім інакше трактував творчі натхнення художник-аквареліст Василь Павлович. Прозорість фарб не змогла зтиснути важка аркова, камінна стеля галереї в замку. Пісню, яка злетіла із намальованих карпатських гір, підтримав вправний акомпанемент Василя Данашевського та оперний голос його чарівної дружини.

Старий замок зазначив на своєму літописі «Сонет кольору» — юних мисткинь з Вижницького коледжу прикладного мистецтва. Для Іванни Іванюк та Марина Чопей ця подія стала ініціацією до таємничого клану мистецтва. Хор ім.. Святого Йосипа з Будапешту широко розкрили двері до найбільшої магії – почуття любові і єдності великого світу та малого чоловіка.

Гармонійно поєдналася виставка з презентацією учбових та самостійних робіт учнів педагога Тетяни Петричко, класу образотворчого мистецтва Чинадіївської школи мистецтв.

Діточий галас, похмурі стіни, битви за культуру, спроби встановити новий лад у розумінні прекрасного – все це надійно охороняють сиві мури фортеці! Але від кого? Здається, від  самих нас. Наші кроки у майбутнє поки що тільки руйнують, кажуть, щоб побудувати нове, треба зруйнувати старе – не думаю! На цьому прикладі видно, яке співзвучне життя є можливим і тільки в поєднання багатьох світлих ідей може появитись давня мрія людей – щастя!

Йосип Бартош

 

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus